Проходная КП Бердянскводоканал БГС

Історія бердянського водопроводу бере свій початок з кінця XIX століття, і найперше згадування про нього пов'язане з будівництвом залізничної станції Бердянськ. Як свідчать документи краєзнавчого музею, відомий інженер-архітектор Г. І. Панафутін разом із проектуванням і будівництвом залізничної ділянки від Бердянська до Троян проводив проектування водопостачання станції.

У ті далекі часи без води був неможливий рух поїздів. Тому невід`ємною складовою частиною залізничної станції Бердянськ була локальна система водопостачання, яка в складі комплексу і була здана в експлуатацію у грудні 1898 року. Що з себе представляла перша система водопостачання залізничної станції Бердянськ достеменно не відомо. Скоріш за все, це був артезіанський колодязь десь в районі паровозного депо.

На той час вода у міських колодязях була малопридатна для пиття. Тому місто забезпечувалось питною водою з артезіанських колодязів, які знаходились у місцевості поблизу села Луначарське (нині с. Азовське). Вода доставлялась мешканцям міста у бочках.

19 листопада 1913 року в газеті «Бердянское эхо» з’явилось цікаве повідомлення: «Доводимо до відома домовласників Бердянська, що найближчим часом буде відкрита по Біржевому проспекту, в будинку Виродова, технічна контора “Водопровід”, яка бере на себе облаштування водопроводів, каналізації та парового опалення, обладнання пожежних кранів... Роботи виконуються з нашого матеріалу і досвідченими майстрами». Це повідомлення дає підстави говорити про те, що 1913–1914 роки стали початком створення системи водопостачання ділових центрів та житлових кварталів міста.

Підтвердження цього факту ми також знаходимо у периодичному виданні того часу "Нептун" (від товарищества інженеров Н.П.Зімін і Ко) №3-5 за серпень-жовтень 1914 року: «Бердянск, Таврической губ. "Крымский вестник" 10 июля отметил окончание постройки Бердянского городского водопровода». У системі міського водопроводу тоді нараховувалось 12 свердловин потужністю 3–4 тис. кубометрів на добу, водонапірна башта та насосна станція з резервуаром, звідки вода подавалась безпосередньо в розподільчі мережі міста.

Наступний етап розвитку водопостачання міста пов'язаний з розширенням грязелікарні, заснованої ще в 1902 році на березі Червоного озера. Це потребувало відповідної інфраструктури. В 1924-1928 роках на Бердянському курорті були побудовані каналізаційна система і локальний водопровід, у складі якого був артезіанський колодязь та водонапірна башта.

Водонапорная башня

У 1956 році завод «Азовкабель» виступив замовником будівництва комплексу споруд водопостачання для заводу і міста. До складу комплексу увійшли водосховище на річці Берда площею 35 км2, довжиною 25 км та двома водоводами діаметром 500 мм і довжиною 25 км кожен.

Водопровідні споруди на р. Берда були введені в експлуатацію в 1963 році. Тепер у місто щодоби подавалося з водосховища 28-30 тис. кубометрів води. В наступні роки міський водопровід розвивався, збільшувалась його потужність.

В 1963 році рішенням виконкому Бердянської міськради було створено управління водопровідно-каналізаційного господарства. Тоді ж була введена в експлуатацію перша черга очисних споруд водопостачання потужністю 30 тис. кубометрів на добу.

В 1984 році була здана в експлуатацію друга черга очисних споруд водопостачання загальною продуктивністю 42 тис. кубометрів на добу з водоводом діаметром 800 мм протяжністю 25 км з забором води з річки Берда.

З розвитком міста, будівництвом і розширенням промислових підприємств та курортно-оздоровчих закладів зростала потреба в питній воді. У 70-х роках становище з водопостачанням міста набуває надзвичайно гострого характеру. У зв'язку з цим розпочали роботи з нарощування потужності водопроводу та будівництва водозабору із свердловин з питною водою в селі Луначарському (нині с. Азовське).

У 1972 році в селі Луначарському (нині с. Азовське) введено в експлуатацію комплекс споруд на 11 артезіанських свердловин потужністю 4–5 тис. кубометрів на добу, насосна станція з двома резервуарами ємністю 250 кубометрів кожен. Друга черга — 12 артезіанських свердловин потужністю 4,8–5 тис. кубометрів на добу — стала до дії в 1986 році. Будівництво цього комплексу споруд дало можливість збільшити подачу води до міста майже на 10 тисяч кубометрів на добу.

Нині КП «Бердянськводоканал» БМР обслуговує 393,4 км водопровідних і 170,6 км каналізаційних мереж міста, 18 артезіанських свердловин, 15 підйомних водопровідних і 23 каналізаційних насосних станцій. На підприємстві працює понад 530 кваліфікованих працівників, які в складних економічних умовах забезпечують місто водою, а також роботу каналізаційних систем. З вересня 2004 року водопостачання міста Бердянськ здійснюється з Каховського магістрального каналу (річка Дніпро).